МІСТ: Мистецтво, історія, сучасність, теорія

Аспекти мистецтва доби тоталітаризму

Надія Бабій — 2024-12-24

Нова праця доктора мистецтвознавства Олексія Роготченка «Шістдесят тоталітарних років: зображальне мистецтво України» присвячена комплексному аналізу системи, що понад 60 років декларувала єдиновірне бачення й відтворення світу, втягуючи до цього простору митців. Книжка ґрунтується на багаторічному дослідженні численних текстів, опублікованих у монографіях, мистецьких журналах і періодичних виданнях. Джерельною базою дослідження виступає масив документів первинних організацій Спілки художників, приватні архіви, фототека, колекції музеїв й приватних зібрань, інтерв’ю. Дослідник демонструє документи, що є свідченням поступової експансії системи на Україну, а після Другої світової війни — на Галичину, Буковину й Закарпаття. В основних розділах послідовно досліджено докорінні зміни у головних видах зображального мистецтва — скульптурі, живописі, станковій і прикладній графіці, сценографії; також розглянуто зародження зображальності у керамічній промисловості й художньому текстилі. Праця доводить, що актуальна проблематика мистецтва, створеного за тоталітарних режимів, зокрема Радянського Союзу, досі як слід не обговорена. У підсумкові автор зазначає, що, позбувшись панівного статусу ще у 1990-х, досі «панівний метод продовжує існування у вітчизняній зображальності».

Київські виставки та проєкти 2022–2023 років

Оксана Ламонова — 2024-12-24

Влітку 2022 року мистецьке життя Києва поступово пожвавлювалось: у червні відкрилися Національна філармонія, театри та кінотеатри, наприкінці літа — музеї. Червнем і липнем датовані й перші художні виставки. Їх учасники намагалися зафіксувати та осмислити те, свідками чого вони стали протягом останніх чотирьох місяців. Одна з перших таких експозицій — «Inter Arma. Мистецтво під час війни» («Хлібня», Національний заповідник «Софія Київська»). Протягом наступних місяців масштабні експозиції та проєкти презентували Національний центр «Українській дім» («Український плакат воєнного часу», «Ти як?»), Національний будинок художника («Рік незламності»), Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал» («Співіснування з темрявою») тощо. Виразним явищем часу стали виставки, присвячені воєнній карикатурі (зокрема, «Карикатура війни» Віктора Кудіна). Чимало експозицій продемонстрували гостру потребу у зв’язках із певним «культурним кодом», причому як «своїм», українським, так і світовим («Марія малює», «Сальвадор Далі. Божественна комедія», проєкт «Золотом, кольором, світлом», присвячений 175-річчю Вільгельма Котарбінського, виставки Івана Марчука). Водночас майже одразу почали проводитися виставки не «про війну», а «попри війну», і з часом їхня кількість невпинно зростала. Перебуваючи в Києві протягом усього зазначеного періоду, авторка статті мала можливість безпосередньо спостерігати за поступовою активізацією виставкового життя, аналізувати основні тенденції цього процесу та позиції його учасників

Архітектурна бієнале 2023: нотатки стороннього

Олег Сидор — 2024-12-24

У статті подано аналітичний тревелог стороннього спостерігача на Архітектурній бієнале 2023 року у Венеції, яку автор відвідав на один день наприкінці роботи експозиції. Порівнюючи архітектурну виставку з більш обговорюваною Мистецькою бієнале, автор окреслює Архітектурну бієнале як «білу пляму» в українському мистецтвознавчому дискурсі — проте таку, що має безпосереднє значення для країни, яка переживає воєнні руйнації й готується до масштабної відбудови. Застосовуючи свідомо імпресіоністський метод, що віддає перевагу безпосередньому чуттєвому сприйняттю, ця стаття окреслює провідні кураторські та просторові особливості 18-го випуску, який під гаслом «Лабораторія майбутнього» курувала Леслі Локко. Оповідь протиставляє компактний «сліп» архітектурної експозиції (Джардині й Арсенале) розосередженій мережевій структурі Мистецької бієнале та підкреслює ключові досвідні мотиви: перетворення міжпавільйонного простору на ленд-артові ландшафти, стійкість видовищної інсталяційної практики попри орієнтацію дисципліни на дані, а також розмиті межі між архітектурою, візуальним мистецтвом і перформативним дизайном. Особлива увага приділена національним павільйонам, що або посилювали, або підважували лабораторну метафору — бразильському «Terra», українському земляному проєкту «До майбутнього», а також занурливим інсталяціям Франції, Ісландії, Саудівської Аравії та Данії. Стаття завершується висновком, що бієнале підтверджує дуальну природу архітектури як орієнтованого на публіку видовища й спекулятивної дослідницької платформи, пропонуючи українським архітекторам водночас застереження та натхнення для повоєнної відбудови.

Відновлення, захист і дослідження пам’яток архітектури та території Києво-Печерської лаври (1979–2000)

Ольга Сіткарьова — 2024-12-24

На основі матеріалів проєктних та науково-дослідних робіт, а також документів, виданих державними директивними органами, висвітлено хід та результати проведення відновлюваних, ремонтно-реставраційних робіт на пам’ятках архітектури Національного заповідника «Києво-Печерська лавра», а також заходів з інженерного захисту та благоустрою його території.

Простір дії — дія простору. Формування українського режисерського театру доби модерну

Наталя Єрмакова — 2024-12-24

Наприкінці 10-х років ХХ століття гурт молодих акторів, об’єднаних бажанням реформувати вітчизняний кін, запрошує Леся Курбаса очолити свій колектив, з якого згодом виріс Молодий театр. Сам митець на той момент переймався ідеями режисерського театру, в якому одним із чільних завдань є переосмислення взаємопозиціювання простору та дії: замість лишатися «тлом» дії, простір стає активним чинником, спонукаючи згодом до появи «просторової режисури», яка сьогодні називається «сценографією». У статті розглянуто деякі новаційні зміни в сфері художньої лексики, що постали із народженням режисерського театру. Підкреслено особливий вплив на відповідні зрушення в Молодому театрі художників Михайла Бойчука й Анатоля Петрицького

Липський консерваторіум у творчій біографії Миколи Лисенка: формування української музичної стильової моделі в європейському контексті

Валентина Давиденко — 2024-12-24

Дослідження присвячено виставці «Микола Лисенко в Лейпцигу», на якій вперше представлено автографи творів Миколи Лисенка лейпцизького періоду з фондової колекції Музею видатних діячів української культури та світлини знакових історичних пам’яток тієї епохи. Незважаючи на велику кількість різноманітних наукових праць з різних аспектів діяльності М. Лисенка, лейпцизький період його життя найменш досліджений. Віднайдені архівні документи доповнюють новими деталями важливу біографічну сторінку Лисенка та підтверджують виняткове значення Лейпцизької консерваторії імені Фелікса Мендельсона-Бартольді у формуванні творчого стилю композитора та професійних навичок і, як наслідок, власний внесок у становлення української музичної педагогіки і музичної культури кінця ХІХ — початку ХХ століття.

Ноосферно-космічний імператив. Світові витоки та глобальна місія

Олександр Клименко — 2024-12-24

Концепцію ноосферно-космічного імперативу автор статті, попри війну, розробив та докладно теоретично обґрунтував. Він працював над колом ноосферно-космічних ідей та уявлень від 2018 року, створюючи нове відповідне мистецтво, а з початком активної фази російської агресії у 2022 році він, перебуваючи в Києві, свідомо та цілеспрямовано посилив дослідження. Тверде переконання про необхідність нового, рятівного мислення та мистецтва як для нашої країни, так і для всього людства було підтверджене жахливими поточними подіями. До 2024 року букет ідей видатних світових постатей різних епох та особливі авторські інтуїтивні передбачення структурувалися в амбітне профетичне вчення ноосферно-космічного імперативу, яке є основою ноосфернокосмічного мистецтва майбутнього. Новітнє мистецтво є дієвою візуальною частиною концепції, його зовнішньою репрезентативною формою. Доповнюючи одне одного, вони пропонують шлях порятунку цивілізації від ганебного та, на жаль, більш ніж реального самознищення, чи знищення від Геї, окреслюють шлях до подолання самовбивчої конфронтації, до щасливого мирного майбутнього, розвитку, розквіту людства та у підсумку — до виконання його космічного призначення. Сьогодні немає нічого важливішого та актуальнішого в світі, особливо на тлі небаченого мілітаристського психозу, божевільного загострення взаємної ненависті та ворожнечі, які ми спостерігаємо, на тлі низки війн, що вже полихають, та більш ніж реальної небезпеки світової ядерної бійні.

У статті докладно розглянуто світові витоки та місію вчення ноосферно-космічного імперативу, яке створено на основі синтезу багатьох філософських, наукових, духовних ідей та відкриттів усієї історії цивілізації, в усвідомленні її нових та невідкладних екологічних потреб. Розкрито вирішальне українське джерело імперативу — концепцію ноосфери, яку розробив академік Володимир Вернадський. Досліджено надсучасну концепцію антропокосмізму українського науковця XX століття Миколи Холодного, яка вочевидь випередила час і є одним з важливих складників концепції ноосферно-космічного імперативу.

Стаття також заторкує вплив теорії Геї, яку запропонував британський дослідник Джеймс Лавлок і творчо розвинув філософ Бруно Латур. Визначено попередників чи близькі за світосприйняттям постаті у світовому мистецтві та культурі. Окремо висвітлено провідну роль творчості Казимира Малевича та інтуїтивно-ноосферного мистецтва Робера та Соні Делоне, яких автор вважає своїми попередниками.

У статті доведено, що в реальних умовах сучасного світу саме візуальне відображення світоглядно-філософської концепції у мистецтві може бути найбільш виразним та дієвим засобом донесення нового рятівного розуміння до міжнародного суспільства. Конструктивна ідея ноосферно-космічного імперативу може стати важливою національною програмою, красивою та прийнятною, привабливою цивілізаційною пропозицією України світові.

Шевченкіана у світі: образ поета в станковому живописі й графіці другої половини ХХ століття з колекції Національного музею Тараса Шевченка

Тетяна Чуйко — 2024-12-24

Проаналізовано особливості образотворчої шевченкіани, а саме станкового живопису і графіки зарубіжних митців другої половини ХХ століття, що є частиною колекції Національного музею Тараса Шевченка. Розглянуто твори авторів із діаспори та художників, які представляють культуру інших народів. Виокремлено такий пласт шевченкіани, як графіка українців Казахстану, які творили в суспільно-історичних умовах СРСР. Здебільшого ілюструючи сторінки поетової біографії, переважно періоду заслання, вони асоціативно прочитували Шевченкову долю через особливості власного життя, адже Валентин Антощенко-Оленєв, Сергій Кукуруза були арештовані, репресовані й реабілітовані. Розглянуто твори українців діаспори, зокрема Василя Курилика, доля яких по-своєму сповнена драматизму через відрив від рідної землі. Зауважено, що митці, які представляють культуру інших народів, зокрема Лела Мусмечі (Lella Musmeci), інтерпретуючи образ поета, розкривають загальнолюдські сенси його поезії. Зазначено, що найпоширенішими типами зображення поета, до яких звертались зарубіжні художники у власних інтерпретаціях образу Т. Шевченка, є ті, що сформувались на основі його фотографії роботи Миколи Досса (1858) та Івана Гудовського (1859), а також автопортретів самого митця. Саме твори українця з Канади В. Курилика та сицилійської художниці Л. Мусмечі започаткували новий етап у розвитку образотворчої шевченкіани, інтерпретації образу поета, коли його осмислюють як дух, енергію, мислеформу, знаходячи для цього відповідну художню форму

Твори Тетяни Яблонської у колекції Харківського художнього музею

Ірина Ситник — 2024-12-24

У статті досліджується творчий доробок української мисткині Тетяни Яблонської (1917–2005) з фондів Харківського художнього музею. Порушено питання щодо шляхів можливого відновлення Харківського художнього музею, будівля якого була серйозно ушкоджена під час повномасштабної війни, та поновлення експозиції з творів художниці. Дослідження побудовано за принципом об’єктивності із застосуванням загальнонаукових і спеціалізованих методів, зокрема історико-хронологічного, ретроспективного й культурологічного. Запропонована тема є актуальною в контексті збереження культурної спадщини України в умовах воєнного стану. Наведено перелік творів мисткині у колекції Харківського художнього музею. Кожне обстеження й дослідження творчого доробку Яблонської з колекції музею, фотофіксація з детальним описом творів, інтеграція у науковий простір — це спосіб запобігти знищенню культурних цінностей та їх несанкціонованому вивезенню за кордон.

Художні особливості бойківських і лемківських писанок з фондової колекції Музею етнографії та художнього промислу

Галина Івашків — 2024-12-24

Збірка писанок Музею етнографії та художнього промислу (МЕХП) Інституту народознавства НАН України є однією з найбільших в Україні — вона нараховує близько 13 тисяч одиниць збереження, які походять з багатьох історико-етнографічних регіонів, зокрема Опілля, Поділля, Середньої Наддніпрянщини, Волині, Полісся, Гуцульщини, Покуття, Бойківщини, Буковини, Надсяння, Підляшшя, Лемківщини і Холмщини. Найдавнішою у збірці є пам’ятка 1882 року з Опілля. Більшість збережених писанок датована першою третиною ХХ століття. У цій статті аналізуємо бойківські та лемківські писанки того часу, акцентуючи на їхніх художніх особливостях, зокрема розподільчих схемах (відповідно писанка може бути «двопільна», «чотирипільна», «восьмипільна» і типу «барильце»), а також на мотивах декору, зображень, колористиці тощо. Писанки з Лемківщини і Бойківщини мають спільні та відмінні риси у техніці виконання, підборі елементів розпису. У зазначених історико-етнографічних регіонах за способами прикрашення і техніками розпису писанки можна поділити на крашанки, шпильчасті, шкрябанки та написані способом воскового резервування. Важливо акцентувати на подібних геометричних і рослинних мотивах, а також рідкісних зображеннях (фігурних — у декорі писанок з Бойківщини і риби — на писанках з Лемківщини). Цікавими є дані про авторство та час написання, а також про роль писанок у календарних і родинних обрядах

Презентація українських митців у Торенському художньому музеї (США)

Олена Голуб — 2024-12-24

Дослідження доповнює низку розвідок про взаємодію українського та світового мистецтва. Сьогодні, коли Україна веде боротьбу з російським агресором за свободу й незалежність, сучасне мистецтво набуває особливого значення у переосмисленні основних загальнолюдських цінностей. Роль українського мистецтва у світі стає дедалі важливішою, про що свідчить зростаюча кількість резонансних виставок. Серед них вирізняється нещодавня презентація альтернативного мистецтва у Торенському художньому музеї (США). Сучасні тренди були представлені митцями з десятків країн, включно з Україною, що й стало метою порівняльного аналізу, висвітленого у пропонованому дослідженні. Це дозволило прийти до висновку, що сучасне українське мистецтво, як і в часи розквіту авангарду минулого століття, робить значний внесок у розвиток світового мистецтва. Яскраво виявляючи риси національної автентичності, воно водночас співзвучне основним гуманістичним ідеям сьогодення. У дослідженні використані культурологічний та компаративний мистецтвознавчі методи аналізу для розгляду введених в обіг нових творів. Розглянуто творчість митців, що тяжіють до глибокого самоусвідомлення вкорінених національних та загальнолюдських архетипів. Подальші дослідження цієї тенденції сприятимуть появі сміливих візуальних висловлювань, що стануть помітними у світі

Оцифрування музейних колекцій та відновлення втраченої спадщини під час військових конфліктів та природних катаклізмів

Анастасія Гончаренко — 2024-12-24

Статтю присвячено питанням оцифрування музейних колекцій та відновлення культурної спадщини, втраченої внаслідок військових конфліктів і природних катаклізмів. У роботі розглянуто сучасні підходи до оцифрування музейних об’єктів, що має велике значення для збереження культурних цінностей та забезпечення доступу до них для широкої авдиторії. Особливу увагу приділено ключовим етапам процесу оцифрування: створенню цифрових копій, збереженню метаданих і каталогізації об’єктів. Автори акцентують на важливості інтеграції цифрових архівів у сучасні музейні практики та міжнародні бази даних, що дозволяє не лише зберегти культурні надбання, а й підвищити їх значущість у глобальному контексті. Також розглянуто питання міжнародної співпраці та використання новітніх технологій для збереження та відновлення цінних об’єктів. Стаття демонструє, як цифрові архіви сприяють культурній інтеграції та правлять за інструмент популяризації національної та світової культурної спадщини.

Музейне середовище початку ХХІ століття: інклюзивний простір та його особливості

Інна Яковець — 2024-12-24

Проаналізовано матеріали, присвячені вивченню проблеми інклюзивного простору, специфіки взаємодії з людьми з інвалідністю та впровадження принципів доступності у музейний простір. Проаналізовано також досвід уже реалізованих інклюзивних проєктів, міжнародний та вітчизняний досвід адаптації музейного простору для відвідувачів з інвалідністю. З’ясовано, що поняття інклюзивного середовища має носити інтегрований характер, щоб відповідати сучасним реаліям, викликам і відповідним соціальним змінам. Запропоновано поняття «інклюзивний музейний простір». Показано, що підходи до понять ексклюзії, інклюзії та добробуту визначені через призму соціального, педагогічного та психологічного аспектів. Проаналізовано важливість застосування принципів універсального дизайну при створенні інклюзивного музейного середовища та визначено необхідність подальшого розвитку доступності у питанні інтеграції людей з інвалідністю у культурне життя суспільства. У дослідженні сформульовано рекомендації щодо створення інклюзивного музейного простору, зважаючи на візуальний аспект проблеми та комплекс інших питань. Рекомендації враховують різні типи відвідувачів, можливі бар’єри та способи їх подолання.

Інформаційна діяльність Національного військово-історичного музею України у період становлення (1995–2013)

Віктор Карпов — 2024-12-24

У статті проведено узагальнений аналіз наукових публікацій, що дало можливість авторам конкретизувати проблему і визначити мету дослідження. Надано характеристику інформаційно-музейній діяльності та її основним і суміжним напрямам реалізації на практиці. Акцентовано увагу, що змістовність наукової і культурно-освітньої роботи залежить від належного рівня і поєднання моральності, ідеології, закону. Водночас визначено місце і роль Національного військово-історичного музею України (НВІМУ) в системі формування середовища патріотизму, психологічних і військово-професійних якостей громадян з метою забезпечення національної безпеки й розвитку держави. Обґрунтовано значимість Концепції і Програми військово-патріотичного виховання у Збройних силах України для виконання державних завдань в сфері військово-патріотичного виховання і культурно-виховної роботи. Аргументовано доцільність приділяти належну увагу нормативно-правовим регламентам як інструменту забезпечення змістовності та якості інформаційно-музейної діяльності.

Узагальнено основні й суміжні напрями роботи та завдання реалізації інформаційно-музейної діяльності НВІМУ та його філій у період від 1995 до 2013 року. Надано їх стислу характеристику. У підсумку представлено здобутки музейної установи у зазначений період. Підкреслено, що позитивних результатів діяльності було досягнуто за рахунок належного виконання науково-дослідної, культурно-освітньої, фондової, експозиційної, методичної роботи і музейного піару

Музейна колекція на сторожі української державності

Олена Лодзинська — 2024-12-24

У статті проаналізовано діяльність Музею шістдесятництва. Він був створений за ініціативи самих шістдесятників і функціонує від 2012 року як філія Музею історії міста Києва. Авторами зібраних творів є учасники цього руху. В статті підкреслено роль Клубу творчої молоді (1960–1964). Організовані клубом творчі дискусії формували спільну думку і емоційну реакцію щодо поточних подій та історії. У дослідженні охарактеризовано творчість його активістів-художників: Алли Горської, Віктора Зарецького, Веніаміна Кушніра, Опанаса Заливахи, Галини Севрук, Людмили Семикіної, Галини Зубченко, Любові Панченко. Після згортання хрущовської відлиги й закриття у 1964 році КТМ культурно-просвітницька діяльність його активістів набуває рис політичної боротьби. Багато хто з митців зазнав утисків і репресій з боку влади, але, навіть відбуваючи покарання, не полишив творчості. Для деяких формою протесту стало уникання бажаних владі «ідеологічних» тем і зосередження на зображенні природи, ілюструванні української літературної класики, зверненні до декоративного мистецтва. Зі здобуттям незалежності в Україні з’явилися можливості для публікації та демонстрації широкому загалу доробку, створеного в умовах тоталітарного режиму без сподівання на публічність — чимало з цих матеріалів сьогодні експонуються в Музеї шістдесятництва.

Академік Петро Тимофійович Тронько: служіння Україні довжиною в життя

Інна Кукліна — 2024-12-24

Статтю присвячено огляду діяльності академіка НАН України, Героя України, видатного науковця та державного діяча Петра Тронька, чиї зусилля в галузі науки, державного будівництва та охорони пам’яток стали важливим внеском в розвиток української культури та національної ідентичності. Особистість П. Тронька в дослідженні постає як приклад видатного організатора та ідейного керівника в науковій і культурній сферах, результати діяльності якого продовжують впливати на розвиток України дотепер