Архітектурна бієнале 2023: нотатки стороннього
DOI:
https://doi.org/10.31500/2309-7752.20.2024.319163Ключові слова:
Архітектурна бієнале 2023 року у Венеції, «Лабораторія майбутнього», просторові практики, національні павільйони, повоєнна реконструкція, українське баченняАнотація
У статті подано аналітичний тревелог стороннього спостерігача на Архітектурній бієнале 2023 року у Венеції, яку автор відвідав на один день наприкінці роботи експозиції. Порівнюючи архітектурну виставку з більш обговорюваною Мистецькою бієнале, автор окреслює Архітектурну бієнале як «білу пляму» в українському мистецтвознавчому дискурсі — проте таку, що має безпосереднє значення для країни, яка переживає воєнні руйнації й готується до масштабної відбудови. Застосовуючи свідомо імпресіоністський метод, що віддає перевагу безпосередньому чуттєвому сприйняттю, ця стаття окреслює провідні кураторські та просторові особливості 18-го випуску, який під гаслом «Лабораторія майбутнього» курувала Леслі Локко. Оповідь протиставляє компактний «сліп» архітектурної експозиції (Джардині й Арсенале) розосередженій мережевій структурі Мистецької бієнале та підкреслює ключові досвідні мотиви: перетворення міжпавільйонного простору на ленд-артові ландшафти, стійкість видовищної інсталяційної практики попри орієнтацію дисципліни на дані, а також розмиті межі між архітектурою, візуальним мистецтвом і перформативним дизайном. Особлива увага приділена національним павільйонам, що або посилювали, або підважували лабораторну метафору — бразильському «Terra», українському земляному проєкту «До майбутнього», а також занурливим інсталяціям Франції, Ісландії, Саудівської Аравії та Данії. Стаття завершується висновком, що бієнале підтверджує дуальну природу архітектури як орієнтованого на публіку видовища й спекулятивної дослідницької платформи, пропонуючи українським архітекторам водночас застереження та натхнення для повоєнної відбудови.